Курсовая работа: Літературно–теоретичне мислення в київських поетиках XVII – першої половини 18 століття

В літературному процесі XVII – першої половини XVIII століття Київ грав важливу роль як осередок культурних і освітніх тенденцій, які впливали на розвиток поетики. Цей період характеризується поєднанням традицій слов’янської та західноєвропейської літератури, що проявляється у творах численних письменників. Важливими елементами цього часу є закріплення ідей бароко, які вплинули на стиль і тематику поетичних творів. Поети почали застосовувати складні метафори, алегорії та риторичні фігури, що робило їхні роботи більш експресивними і багатозначними.

Серед яскравих постатей цього періоду виділяються такі як Симеон Полоцький, який став однією з ключових фігур київського бароко, що поєднував елементи релігійної літератури з народною поетикою. Його твори демонструють глибокі філософські роздуми та практичне застосування моральних принципів. Іншим важливим діячем є Василь Капніст, чия поезія була пронизана патріотичними почуттями, а також актуальними соціально-політичними проблемами того часу.

Літературно–теоретичне мислення цього періоду активно обирало напрямок до формування української національної ідентичності. Поети ставили перед собою завдання не лише розважити читача, а й виховати його морально, сприяти формуванню національної свідомості. Це було особливо важливо в контексті політичної ситуації, коли ідея незалежності набувала особливого значення.

Таким чином, київські поетики XVII – першої половини XVIII століття стали важливим етапом у розвитку української літератури, де літературно–теоретичне мислення поєднувалося з особистими переживаннями авторів та їхнім прагненням виразити унікальний культурний досвід з урахуванням європейських впливів. Ці твори відкривають нові горизонти у розумінні літературного процесу та визначають напрямок подальшого розвитку української поезії.