У роки радянської влади, починаючи з 1917 р., відбувалася систематична руйнація церковних споруд, що викликала значні зміни в культурному та соціальному житті країни. Цей процес був зумовлений ідеологічними засадниками, які ставили за мету викорінити релігію й перетворити суспільство на атеїстичне. Церкви, собори та інші релігійні споруди ставали мішенню для революційних перетворень, які супроводжувалися не лише руйнуванням, а й перепрофілюванням їх для нових потреб.
Виходячи з нових радянських норм, багато церков були закриті, а їхнє майно конфісковано. Образотворче мистецтво, культура та архітектура, пов'язані з релігійними традиціями, почали зазнавати утисків. Деколи з церков робили склади, клуби або навіть театри, що свідчило про прагнення віддалити суспільство від духовності й релігійних цінностей. Значна частина храмових будівель була знищена, як в малих містах, так і в обласних центрах, а багато з них просто стали жертвами вандалізму.
Згідно з даними статистики, десятки тисяч церков були закриті або знищені під час цієї кампанії. Особливо активно руйнувалися в хрущовські роки, коли перелом в політиці щодо релігії став особливо помітним. Влада проводила атеїстичну пропаганду, сподіваючись на те, що нові покоління людей не матимуть зв'язків із традиціями минулого. У деяких місцях релігійні обряди все ще проводилися підпільно, проте з плином часу їхня кількість та значення стихійно знижувалися.
Таким чином, руйнація церковних споруд в роки радянської влади стала не лише фізичним знищенням об'єктів архітектурної спадщини, а й символом боротьби з традиційними цінностями, які, попри всі зусилля влади, продовжували зберігатися в серцях людей. У цьому контексті важливо усвідомлювати, що спадщина релігійних споруд навряд чи могла бути повністю знищена, адже дух віри і традицій передавався з покоління в покоління, незважаючи на репресії та переслідування.