Курсовая работа: Українське (мазепинське) бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво

В українському мистецтві XVII-XVIII століть відбувся видовищний культурний злет, що став результатом політичних, соціальних і духовних трансформацій. Цей період відзначається формуванням нових естетичних ідей, які відображали унікальність українського світосприймання. Художники, архітектори і мислителі прагнули до ідеалів краси та гармонії, що проявлялося у всіх сферах творчості.

Мистецтво цієї доби особливо вирізняється своїм прагненням до емоційної виразності та глибокого символізму. Релігійні теми, предметом яких ставали християнські цінності, перетворювались на засіб вираження потужних переживань. Артеля варто згадати, що українські барокові церкви, оформлені різьбленням та живописом, стали не просто місцями worship, а й серцем громадського життя. Художники, так само як і архітектори, переймали враження від західноєвропейських стилів, проте вони творчо адаптували їх до місцевого контексту, створюючи неповторні шедеври.

Специфікою цієї епохи стала синкретичність, коли традиції православної віри спліталися з елементами народних уявлень. Це нове світосприйняття супроводжувалося відкриттям внутрішнього світу людини, її переживань і стосунків із Богом. У живопису та архітектурі простежується прагнення до наповнення формального зображення глибоким змістом, яке гостро резонує з людською душевністю.

Мазепинське бароко стало виразником нової культурної ідентичності, відкриваючи шлях до самоусвідомлення українців як окремої нації з багатою духовною спадщиною. Ця епоха залишила яскравий слід не лише в мистецтві, а й у суспільній свідомості, сприяючи подальшому розвитку української культури. Формування нових естетичних принципів відкривало широкі можливості для творчості, зміцнюючи культурні зв'язки та сприяючи крокам до європейської інтеграції. Сучасні дослідження знову і знову підтверджують важливість цього культурного спадку, який залишається актуальним для нових поколінь.