Курсовая работа: Зовнішня політика СРСР (1921-1941)

Зовнішня політика Радянського Союзу в проміжку між 1921 і 1941 роками відзначалася складними і суперечливими процесами, які визначали напрямок розвитку країни в умовах міжнародної нестабільності. Після завершення Громадянської війни та встановлення нової влади, радянське керівництво було змушене шукати своє місце у світовій політиці. Першими кроками стали спроби налагодження відносин з Західними країнами, протестуючи проти обмежувальних угод Ліги Націй та схиляючись до співпраці з державами, які могли бути зацікавлені в протистоянні фашизму.

У 1924 році було підписано угоду про дипломатичні відносини з Великою Британією, що відкривало нові горизонти для комуністичного режиму. Паралельно з цим, радянська зовнішня політика активно просувалася в Азії, де СРСР спостерігав за розгортанням японської агресії. Проте, важливим завданням залишалася підтримка комуністичних рухів у різних країнах, що призводило до дедалі більшої міжнародної напруженість.

Наприкінці 1930-х років ситуація суттєво змінилася. СРСР став об'єктом підозр з боку західних держав через укладення пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 році, який, з одного боку, забезпечив певну безпеку, а з іншого – відкрив шлях до агресії Німеччини проти Польщі та країн Балтії. Важливим етапом став виступ СРСР у Другій світовій війні, проте набуття нових територій знову підняло питання про міжнародні відносини та баланси сил.

Зовнішня політика СРСР у цей період стала основою для стратегічних союзів, які визначили долю не лише самої країни, але й глобальних процесів на межі двох світових воєн. Адаптація до нових реалій та прагнення до зміцнення своїх позицій стали ключовими чинниками, які вплинули на подальшу історію.